Місто на граніті, Поліська Швейцарія, Олізарове місто – це не повний перелік назв, які гордо носить маленьке місто, розташоване на великих широтах поліського краю. З крутих схилів берегів видно, як потопає воно у густій зелені кучерявих літніх зачісок струнких беріз та тополь, плодовитих яблунь, груш, вишень і слив. Взимку зачіски змінюються на пухнасті шапки і тоді здається, що місто стоїть на пуховій перині. По камінних урвищах іній розсипає срібло і складається враження, що фундамент міста – коштовне каміння. А вздовж крутих берегів, кам’яних кар’єрів і урвищ – безкінечно зелена полоса височенних сосен. Диво-казка, диво-місто, незвіданий і прекрасний Коростишів. Більше на сайті zhytomyr-future.com.ua.

Місто надихає на творчість та любов

Всі, хто побували у Коростишеві назавжди пам’ятатимуть ейфоричне піднесення та духовне наповнення. Будь-яке місце тут наповнене енергією та має свою історію.

З легенд та розповідей старожилів, з історичних книжок та переказів краєзнавців відомо, що Коростишів заснований в кінці 6 століття і тоді мав назву Хміничі, де жили древлянські племена мінчани. 

Довгий час місто належало впливовому та знатному роду Правобережної України Кмитам Чорнобильським. Після, його продали впливовому роду Олізарів. Відтоді, з 16 аж до кінця 19 століття Коростишевом володіли графи Олізари – Пилип, його син Густав, син Густава Кароль. То були шляхетні сторінки в історії міста. Тут був побудований родовий маєток з купальнею, яка збереглася до наших днів, Коростишівський костел, водолікарню. Місто було осередком культури та мистецтва, оскільки Олізари були освіченими, розумними людьми, які любили історію, дбали про майбутнє. 

Біля костелу та міського парку встановлений пам’ятник Густаву Олізару.

Тут свого часу побували, а дехто і жив, відомі поети, драматурги та письменники; А.С. Пушкін, Оноре де Бальзак, Алоїза Фелінський. В честь останнього названа скеля над схилами Тетерева у Коростишеві. 

Скеля Фелінського – крутий урвистий камінь на правому березі Тетерева. Названа в честь польського драматурга та поета кінця 18 початку 19 століття, що народився у Луцьку та велику частину свого життя прожив у місті Олізарів  – Алоїза Фелінський. Тут, на цій скелі поет любив відпочивати. На згадку про нього за наказом графа Олізара на камені вибито напис ”Felinski”. З того часу скеля на річкою носить назву Скелі Фелінського.

Найкрутіші легенди міста, заради яких варто пожертвувати вихідними

Навколо скелі вирують перекази та легенди. Місцеві не радять збиратися на нього, бо він має величезну силу, що може, навіть, призвести до загибелі відвідувача.

• Існує легенда, що на цьому місці загинула трирічна донька відомого економіста Дятлова, що жив у Коростишеві у 1900-х роках, за часів князів Горчакових – останніми власниками родинного маєтку Олізарів. Доньку звали Ольгою. Гуляючи з нянею берегами річки, дівчина забралась на край скелі. Заговорившись з рибалкою, няня вчасно не помітила, де поділася Ольга. А коли побачила, було пізно. Послизнувшись, дитина впала вниз на каміння. Від отриманих травм малеча померла. Відтоді скелі дали ще одне ім’я – “Скеля Ольги” або “Олечкин камінь”.  

Недалеко від цього місця є ще один сумнозвісний камінь.

• В управителя маєтку часів Густава та Кароля була вродлива дочка Марія. Вона любила коней і щодня подорожувала верхи вздовж схилів річки. Під час однієї з таких прогулянок кінь Марії злякався підривних робіт каменярів і щосили поніс наїзницю вперед. Не втримавшись у сідлі, Марія впала на каміння і загинула. Згорьований батько наказав викарбувати на скелі напис –  “Скала Марии”.

Про Скелю Марії існують й інші захоплюючі легенди. 

• Наприкінці 18 століття, коли Польській державі загрожував перерозподіл між сусідніми державами. Щоб вберегти землю від розколу литовський князь Радзивіл та найвпливовіший представник сейму Пилип Олізар вирішили посадити на престол сина Радзивіла. Щоб скріпити союз, було вирішено одружити Радзивіла молодшого з донькою Пилипа Ядвігою. Проте, дівчині з першого погляду наречений не припав до серця. Як не намагалася вона вмовити батька відмінити весілля, останній не зважав на її прохання. Перед від’їздом з нареченим у столицю Литви – Вільно, Ядвіга попросила у батька востаннє прогулятися рідними просторами разом з матір’ю. Аж до вечора ходили мати з дочкою просторими лугами, слухаючи спів птахів та насолоджуючись пахощами різнотрав’я. А як вечір настав, не розриваючи обіймів, спригнули зі скелі у лоно бездонного Тетерева. Їх тіла виловили риболовними сітками. Кажуть, що утоплениці обіймались навіть після смерті. Оплакавши втрату, Пилип поховав тіла між двох скель, одна з яких названа в честь дружини Марії, а друга –  в честь дочки Ядвіги. Відтак, весілля, що не відбулося, не змогло стати на перешкоді розколу Речі Посполитої. Тоді Пилип, боячись, що його скарби перейдуть Російській Імперії, наказав сховати їх у підземеллі під Коростишевом. Ходи до зали наказав залити водою.

Повіривши цій легенді один з нащадків Олізарів у 1900-х роках намагався розкопати підземні скарби. Але не зміг цього зробити через обмежені ресурси.

Історики та краєзнавці кажуть, що в цій легенді багато невідповідностей. Адже дочку і дружину Пилипа звали по-іншому. На скелі “Ядвіга” вибито дату 1849. У цей час, історично, найменший з Олізарів Кароль одружився із пані Ядвігою. Можливо, це саме та, на честь якої викарбувано напис. А скеля “Марія” може бути названа в честь першого нерозділеного кохання Густава Олізара.

• Жителі Коростишева розповідають ще одну легенду про скелю “Марія” і вона пов’язана з часами князівства Горчакових. Начебто панська дочка Марія палко любила кріпака. Закохані часто зустрічались над схилами Тетерева. Дізнавшись про це, князь наказав відшмагати юнака батогами та відправив на 25-річну рекрутську службу. Дівчина не змогла перенести розлуку з коханим і кинулась зі скелі у воду. 

Скарби графів та князів не раз шукали під скелями міста. Востаннє за допомогою динамітів у 1938. Чи знайшли тоді скарби сталінські поплічники, чи ні, нікому не відомо. Залишили лише слід після себе: скеля “Марія” зникла, ймовірно, розірвало вибухом, а скеля “Ядвіга” похилилась на бік і у неї відпала остання літера імені.

У підніжжя скелі Фелінського було знайдено каміння, що у давнину, за часів язичництва слугувало капищем – місцем молитви та жертвоприношенням. Один з таких каменів підняв з глибин річки граф Олізар. На ньому викарбувано 11 священних написів. Цей камінь за наказом графа було встановлено у парку, де він є і по сьогодні. 

Якщо відвідати ці місця, у людини відкривається друге дихання. Вона відчуває, що може набагато більше, ніж думає. Це магічна здатність наповнювати по вінця те, що здавалося порожнім.  Якщо відчуваєте відчай, втому, перенапруження – вам сюди. 

Черпати енергію приходять не тільки до берегів річки. Тут ще багато дивовижного.

Гранітні кар’єри та природні озера – створене природою заповітне диво

Дивовижні пейзажі із малахітово-смарагдовою водою, оточені лісами хвойних та листових порід. Тут знімали безліч кліпів та фільмів. “Відьма”, “Нюхач, “Сторожова застава”, “Слуга народу” – далеко не повний перелік кінострічок.  

Коли говорять про відпочинок на воді у Коростишеві, всі вважають, що мова йде про одну водойму – гранітний каньйон – місце видобутку граніту, що затоплений водою.

Але зовсім поряд з ним є ще не менш цікаві кар’єри та озера.

Всього таких три:

• природне озеро поруч із каньйоном:

• гранітний кар’єр (знаходиться праворуч при в’їзді у Коростишів зі сторони Києва):

• природне озеро (ліворуч від в’їзду у Коростишів зі сторони Києва) – оточене листяним лісом, дуже мальовниче, найкраще місце для рибалки:

Але першість, звичайно за гранітним каньйоном. Кажуть, що в ньому лікувальна вода. Помічна для хворих кісток та суглобів. Тому влітку, вихідними днями, тут немає місця для засмаги. Всі місця заповнені відпочивальниками та любителями попірнати з висоти. Скелі височіють над водою до 12 метрів. Справжній скарб для екстремалів! 

Якщо хочеться більш спокійної атмосфери, то варто приїжджати сюди восени. Різнобарв’я лісу робить пейзаж довершено футуристичним, вдало відтіняє насичену блакить води та навіює спокій.    

Олізарівський парк – мінорна нота у подорожі Коростишевом

Його історія сягає у століття. Бачив він палке кохання, зради, підступи,  розчарування і піднесення. Бачив шляхетну манірність панів, червоні стяги революції, переживав голод і занепад, горів у вогні Світової війни. Відроджувався спільними зусиллями трудящих і знову занепадав. Якби не вправні руки та багата уява місцевого митця, знаного на весь світ, заслуженого художника України Віталія Рожика, занепадав би той парк і надалі. 

Разом з друзями Віталій розчистили зарослі чагарників, почистили водойми. За п’ять років догляду за парком, Віталій поставив тут 50 своїх кам’яних витворів – пам’ятних скульптур:

• чоловік і жінка:

• Мойсей:

• Русалочка:

• Вагітна – символ жіночності:

Незрівнянними і загадковими є скульптури, що дожили до наших днів.

• Купальня садиби Олізара:

• колони замку Олізарів:

На гостині у трипільців

Неподалік Коростишева у селі Городське є дивовижний осередок-музей трипільської культури. Не завітати сюди – значить не бачити Коростишева. Відомо, що тут жили наші предки – трипільці. 

В кінці села Городське є цілюще джерело. Існує легенда, що колись селом проходив сліпий монах і, напившись з джерела, він побачив світ. Відтоді джерело називають “Чернечею криницею”. Дійсно, вченими доведено, що вода з цієї криниці має лікувальні властивості, у ній міститься багато срібла.

Віку немає – все у нас в голові

Якщо ви вже у Городському, не можна оминути будинок зі зрубу заслуженого художника України Юрія Камишного. Тут, у його “природній майстерні” знайдеться все: і старовинні ткацькі верстати, покривала – рядна, колишні підкови та сокири і навіть київська гривня. 

Він любить українське до кісток, мабуть, через це не завалив старий будинок, а зробив із нього справжній куточок стародавніх часів. В одному з інтерв’ю Камишний сказав, що віку не буває, він лише у голові людини.

Саме тому, творити ніколи не пізно! Любити ніколи не пізно! Якщо ти готовий почати щось нове – почни з Коростишева!