Смартфони, мобільні телефони та айфони займають особливе місце в побуті людства і сучасне життя вже складно уявити без розумного девайса. Складно переоцінити важливість гаджетів в житті кожного з нас, але існує й інша сторона медалі, на якій чимало недоліків у вигляді неприйнятного контенту і всього схожого. Та насамперед, виникнення смартфонів неабияк зробило життя суспільства легшим, навіть попри всі недоліки. Якби кілька десятків років тому хтось сказав, що в найближчі десятиліття можна буде розмовляти зі співрозмовником по екрану смартфона, який в цей час знаходиться за тисячі кілометрів, швидше за все автора фрази вважали б не сповна розуму. Та все ж цей час настав, але сьогодні ми повернемося до тієї епохи, коли телефонні апарати в будинку були розкішшю, а не обов’язковим елементом життя. Далі на zhytomyr-future.
На зламі тисячоліть
Як відомо, перший дзвінок мобільним телефоном в Україні виконав перший Президент Незалежної України Леонід Кравчук 1 липня 1993 року через мережу “МТС”. Та кожен має здогадуватися який то був гаджет, щоправда, для сучасного покоління ті девайси назавжди залишаться чимось нереальним.
Будь-який процес вимагає часу на так званий розгін і перші 15-20 років пішли на те, аби населення України повноцінно перейшло від стаціонарних телефонів до сучасних гаджетів.
Навряд сучасному поколінню відомі такі слова, як “міжміські”, “таксофон”, “телеграф”, “замовлення розмови” і багато інших, що назавжди залишаться в пам’яті вихідців з 2000-х. Але далі спробуємо розповісти саме цьому поколінню, які то були часи і як вони минали в Житомирі.
Телефонізація Житомирщини
Через три роки після першого дзвінка Леоніда Макаровича в 1996 році у Житомирі також пролунав перший дзвінок і його виконавцем став Антон Станіславович Малиновський, який на той час обіймав посаду губернатора Житомирської області. Примітно, що саме того року в області було запущено дві станції вищезгаданого оператора “МТС”, щоправда, тоді він мав назву “UMC”.
Хоча й перший дзвінок було виконано, та ще достатньо довго в домівках жителів залишалися саме ті дротові, здебільшого дискові телефони.
Повертаючись до сучасного покоління, навряд чи вони зрозуміють, що поєднує Житомир та цифри 0412. Але саме завдяки цим чотирьом символам абоненти з інших областей мали змогу додзвонитися до Житомира.Та й напевно сам вираз “телефонний код міста” все рідше буде згадуватися містянами і не лише.
Одна справа мати телефонний апарат у власній домівці, а інша, коли “чудо техніки” було недосяжним задоволенням. Якщо виникала негайна потреба аби подзвонити рідним в інше місто, варто було сісти в громадський транспорт, проїхати кілька кілометрів і завітати до телеграфу. Там люб’язний касир видавав абоненту окрему кабіну на вказаний термін, аби той міг подзвонити до рідних. Нерідко розмови обривалися посеред слова, адже кошти відведені на розмову банально “згорали”.
Ще одна історична подія в контексті розвитку телефонного зв’язку Житомира відбулася 1 лютого 2020 року. Компанія “Укртелеком” прийняла рішення про припинення обслуговування і демонтаж таксофонів по місту. У містян цей апарат назавжди буде асоціюватися з кабінками синього кольору, які працювали на картках, за принципом сучасних терміналів. Можливо той день і став тим останнім “цвяхом в труні” епохи телефонних апаратів старого зразка, коли місто зрозуміло. що може існувати без тих громіздких девайсів.
Немає жодних сумнівів, що сучасні смартфони суттєво полегшують наше сьогодення і займають не стільки місця, як ті апарати, що були згадані дещо вище. Та ті часи будуть згадуватися з теплотою на серці, хоч би які вони не були кумедні за мірками сучасності.
