У всіх народів світу існував культ води, що цілком зрозуміло. Без води неможливе життя, саме тому думка про створення водопроводу виникла здавна. Проблему відсутності водопроводу житомирське населення почало відчувати ще в 1884 році. Хоча забезпечували містян водою великі та малі річки, вони використовували криниці для своїх потреб, але цього було недостатньо.
Вперше питання створення водопроводу підняли в 1885 році, але марно. Житомир Future проведе читача в екскурс по історичному минулому міста та розповість більше про те, як в нашому місті з’явився водопровід.
Перші марні спроби
«Волинські губернські відомості» писали про цю спробу створення першого водопроводу, внаслідок чого питання перенесли на обговорення на 1869 рік. Вдруге міська рада розглядала вже пропозицію австрійського громадянина Фібіана Іоллеса, а 1 лютого 1870 року ухвалила пропозицію влаштування водопроводу. Проте складність полягала в тому, що Київський, Волинський та Подільський генерал-губернатор погодив пропозицію, але не умови Іоллеса. Відповідно, питання знову залишилось без вирішення.
Виникає запитання, як же в цей час почували себе прості містяни? Воду їм доставляли водовозами. Тільки стосувалося це більш заможних жителів. Ті, хто не міг собі цього дозволити, користувалися водою з бочок водовозів.
В газеті також в ті роки була опублікована стаття «Гігієна води», в якій автор розповідав, що питної води з криниць було мало, а для приготування їжі та напоїв не було. Та вода, яка була, була забрудненою, відрізнялася поганою якістю. Це дійсно було проблемою. Поки в Житомирі не з’явився водопровід, поширювалися епідемії, сотні і тисячі людей гинули. Окрім санітарної проблеми, небезпека також полягала в незахищених від пожеж дерев’яних будинках міста (їх була переважна більшість).
Нова спроба влаштування водопроводу
В 1880 році питання знову підняли, ініціатором звернення до міської управи стали:
- інженер-полковник Володимир Черепов;
- член імператорського Російського технічного товариства Іван Сирокомський;
- директор Київських водопроводів
- інженер-технолог Федір Донат.
В 1891-1892 р. була створена «водопровідна комісія», згодом її перейменували в «водопровідно-електричну». Але спроба знову провалилася.
«Сотрудник» — його роль та значення
Це новий етап в історії житомирського водопроводу. Мова йде про київське технічне бюро, котре в 1893 році подало на розгляд свій проєкт. Вже 27-28 квітня 1894 року проєкт киян схвалили.
27-28 квітня 1894 року вважається датою початку історії водопроводу нашого міста.
Перші труднощі
- Фінансове питання. Ухвалений проєкт оцінювався в ті часи в 200 тисяч рублів, котрих в міста просто не було. Ідея випуску білетів спеціальної водопровідної позики стала в цьому випадку виходом.
- Організаційні питання. Мова йде про вибір компанії, котра б зайнялася будівництвом водопроводу. Розглядалися варіанти фірм з Києва, Петербургу, Варшави. Обрали в результаті пропозицію представника Варшавської будівельної фірми П. С. Држевецького. Окрім більш вигідної ціни, власник ще й доповнив проєкт влучними пропозиціями.
- Офіційна частина. 30 січня 1897 року укладено контракт.
Перші водопровідні магістралі були незначними, досягали 2,34 км. Підрядник зіштовхнувся з труднощами на етапі прокладання їх по території міста.
Вартість води і продовження будівництва
Сучасний житомирянин точно здивується, коли дізнається, скільки в 1899 році коштувало відро води. Це 0,25 копійки, а середня заробітна плата коливалася в районі 2-15 рублів на місяць. Тобто ціна води для звичайного робітника була значною.
Лише найзаможніші житомиряни мали змогу провести водопровід до себе додому. Цікаво, що міська влада забороняла таким родинам продавати воду іншим.
Наприкінці 1898 року прийнято в експлуатацію водонапірну вежу на Пушкінській вулиці. Споруда висотою 31 метр сприяла акумуляції води, регуляції її тиску та в якості пожежної каланчі.
Наприкінці 1898 року водопровідну вежу ввели в експлуатацію. Комісія відзначала, що обладнання застраховане та справно працює. Були недоробки, котрі ще потрібно було усунути.
Потужність, котра задовольняла потреби містян в ті часи складала 500 кубометрів води на добу. Житомиряни схвально відгукувалися і про якість питної води. Про це свідчить також число абонентів, котрі поступово приєднувалися.
Розширення водопровідно-каналізаційного господарства
Місто, як і кількість житомирян розросталося. В 1920 році кількість населення мала сягати 100 тисяч. Тобто ті роки Житомир поповнював перелік найбільших міст України.
В 1923-1925 роках була здійснена першочергова реконструкція водопроводу. В 1935 році побудовано водогін з міста до селища Богунія. Лише в 1934 році район ввійшов до складу Житомира.
Рівень потужності в 1931 році суттєво зріс — з 500 кубометрів до 12 тисяч кубометрів на добу. Вартість за відро зросла до 1 копійки. Для військових частин та лазень, для членів профспілки передбачалися знижки.
Відновлення та розвиток
Після звільнення від загарбників поставало питання відновлення роботи водопроводу. Чимало обладнання було просто виведене зі строю, не вистачало елементарно електроенергії та пального. Відчувався брак кваліфікованого персоналу.
Час інтенсивного індустріального розвитку настав в 1960-ті роки. Вже в 1965 році продуктивність житомирського водопроводу сягала 30 тисяч кубометрів води на добу, а через дев’ять років потужність була збільшена в два рази, досягала до 60 кубометрів на добу. В ті часи довжина водопровідних мереж досягла 186 км. В 1983 році містяни отримували близько 76 тис. куб. питної води на добу, а в 1991 році 96,1% комунальних квартир містян були обладнані водопроводом та каналізацією. В 2021 році Житомирському водоканалу виповнилося 123 роки. Отож КП Житомирводоканал має багату історію. Він пройшов складний шлях. Невелика водопровідна станція, таким чином, стала відомим та сучасним підприємством, котре змогло збільшити початкові показники потужності в 280 разів.
