В центральній частині міста (вулиця Леха Качинського, 12) височіють руїни келій Єзуїтського монастиря. Дана споруда є найстарішою архітектурною спорудою в Житомирі. Детальніше про її історію розповість Житомир Майбутнього.
Побудова монастиря
Це пам’ятка архітектури національного значення, точніше її руїни, все що залишилося. Її історія розпочинається в 1724 році. В ті часи за сприяння польських магнатів ченці-єзуїти побудували монастир. Історичні пам’ятки вказують на те, що територія монастиря була незалежною, перебувала під владою польського короля Августа II.
Монастир став справжнім центром, де діяли такі заклади:
- перша в нашому місті трикласна школа;
- успішно функціонував завод по виробництву свічок;
- при монастирі діяли магазини;
- працювали пекарні;
- пропонувалося житло для учнів школи та викладачів.
Варто додати, що ченці побудували келії, підприємства для ремісників.
Монастир-в’язниця
В історії монастиря є і такий досвід. Після того, як Житомир приєднали до Російської імперії, спочатку лише частина монастиря була в’язницею. Краєзнавець Борис Дубман розповідає, що згодом вся будівля використовувалася для цих цілей.
В цілому, в стінах колишнього монастиря тримали заарештованих близько 5% містян. В 1873 році це були 186 жінки та 1932 чоловіки.
Борис Дубман написав статтю «Таємниці Єзуїтського монастиря», де зазначив, що в камері смертників очікував своєї долі Олександр Довженко, кінорежисер та художник, письменник. Його врятував Олександр Грищенко. На території монастиря створили гетто, зігнали все єврейське населення, котре не встигло евакуюватися. Дійсно страшні речі бережуть руїни єзуїтського монастиря. Тут стільки людей помирало від холоду, голоду та хвороб. Ті люди, котрі пережили окупацію, асоціювали в’язницю з «притулком пекла на землі».
Трохи згодом будівлю колишнього єзуїтського монастиря, місця знань, можливостей перетворили на в’язницю для учасників антифашистського підпілля. Всіх спійманих житомирян, котрі не погоджувалися з режимом, фашисти тортурами допитували.
Без майбутнього
Ще у воєнні роки більшість будівель були знищені. Все, що залишилося – руїни монастирських келій. Чимало приміщень німці зруйнували ще на початку війни під час бомбування міста. Інші ж будівлі повністю знищили в 1943 році. Пам’ятник історії та архітектури 18 віку Хоральна синагога також не дожила до наших днів.
Варто додати, що будівля єзуїтського монастиря вціліла випадково. До 1970 році в приміщенні розмістилася книжна, а також взуттєва база. Стіни монастиря є пам’ятником історії, архітектури державного значення, але про який всі забули.
На очах містян руйнується, забувається, відходить в історію унікальний пам’ятник духовного минулого нашого міста.
Борис Дубман припускає, що міська влада могла виділити кошти для реставрації монастиря, для того щоб зробити тут музей (наприклад, замість будівництва в 2012 році музею природи). Чимало житомирян погоджуються з думкою автора.
