Наше місто завжди славилося своєю культурою. Не дивлячись на більш-менш добру славу, все ж були і свої ложки дьогтю. В сучасності наш край має прекрасну славу про людей, які тут проживають. З особливою шаною наші люди ставляться до християнства і релігійних свят. Щороку на вербну Неділю, Великдень, Різдво Христове і багато інших свят в храмах нема де впасти яблуку. Особливими вірянами стали виробники форм для великодніх пасок, які продають їх вже за місяць до самого свята. Що казати, якщо в 2022 році під час вторгнення наших “сусідів” все ж були церкви і храми, які проводили служби, що є лакмусовим папірцем. Серед кількох десятків храмів Житомира, як православних так і католицьких існують найвідоміші, про які не згадували хіба самі ліниві. Та ми згадаємо про одну, яка знаходиться на цікавій території, яка має багато таємниць і не менш цікаву історію. Далі на zhytomyr-future.
Місцезнаходження і територія
Знаходиться храм в Богунському районі міста по вулиці Перемоги. Споруда розташована на чималій території цвинтаря, який всі містяни називають “руським кладовищем”, звідси й за компанію отримав назву і храм “руська церква”. Чому саме така назва невідомо. Всі хто відвідував цей цвинтар, скоріше звертали увагу на застарілі надгробки і пам’ятники, які певно виготовлялися не в ХІХ столітті, а задовго до нього. Та якщо звернути увагу на цифри на могилах, все стає на своє місце, адже дійсно існують могили 1600-х років, а деякі цифри взагалі важко ідентифікувати, адже час їх безпощадно стер з кам’яних брил. Територія самого цвинтаря простягнулася на кількасот метрів вздовж вулиці Перемоги і дещо менше в сторону вулиці Миколи Сціборського. Сама ж його територія дещо моторошна і повністю могла б стати знімальним майданчиком для фільмів жахів.
Історія храму
Парадоксально, але церква має ім’я людини, яка не пов’язана з християнством. Генерал Потьомкін Яков Олексійович, уродженець міста Санкт-Петербург. Народився 16 жовтня 1781 року. Життєва дорога генерала закінчилася в Житомирі 1 лютого 1831 року. За короткі 50 років має насичену біографію, в якій спробуємо розібратися.
З 1794 розпочалася його військова кар’єра зі вступу в кадети і потрібно сказати, що її темпи були шалені. Чи не щороку він отримував нові звання. Брав участь в бою під Аустерліцом. Отримував численні військові нагороди за свої заслуги. За кілька років до смерті приймав участь в знакових історичних подіях, а саме в російсько-турецькій війні на Кавказі і Дунаї.
В 1830 році отримав посаду генерал-губернатора Волинського і Подільського, та мешкав по вулиці Київській. За один рік перебування в Житомирі встиг закохати в себе всіх оточуючих. Та взагалі про генерала всі були світлої думки. Як підтвердження того, Яків Олексійович за неповні 50 років був тричі одружений. Похований на почесному місці поруч із вхідною брамою на Вільському цвинтарі.
У 1833 році, через два роки після смерті генерала, за ініціативи та проектом його вдови Ольги почалася робота над спорудженням на території цвинтаря храму в пам’ять про генерала. Через 4 роки, 24 жовтня відбулося освячення храму. Відзначимо, що це був перший православний кам’яний храм у Житомирі. З часом відбулися різні трансформації споруди і нині місто має таку церкву, яку значний час містяни називають “руською”.
Можна припустити, що неофіційна назва храму “руська” через те, що побудована в честь російського генерала.
Був навіть період у історії храму, коли він мав статус Кафедрального, а отже головного, в часи, коли головна церква Житомира була зачинена через низку причин.
Подейкують, що надгробну плиту генерала важко ідентифікувати біля головної брами. Керівництво храму має інформацію, що могила генерала Потьомкіна знаходиться під головним куполом церкви.
Якщо не зважати на вік споруди, яка, до речі, входить у список пам’яток архітектури міста, вона має достатньо свіжий вигляд. Один з небагатьох храмів, де на значущі православні свята можна побачити чималу кількість парафіян.
Ось така історія цього храму, який має неоднозначну і різнобарвну історію. Та чим цікавіше, тим краще і з цим мало хто буде сперечатися.
