Архітектурні пам’ятки — це певний дотик до історії. Вони допомагають нам наочно побачити культуру минулих часів та уявити, як раніше жили люди. Архітектура захоплює своєю стародавньою красою, а також можливістю побачити відбиток історії в сучасному світі. Далі на zhytomyr-future.
Житомирщина багата на історичну культурну спадщину. Цей край прославлений своєю давньою історією та наявністю визначних архітектурних пам’яток. У Житомирській області розміщується більше десятка замків та палаців, кожен із яких несе власну історію. То ж сьогодні хочемо розповісти вам про старовинні замки області, які варто відвідати з екскурсією кожному.
Замок-музей Радомисль
Розташований у місті Радомишль.
Із самого початку на території сучасного музею знаходився старий млин 1902 року споруди, який пропрацював 89 років.
Також замок слугував, так званою, “паперовою фабрикою” для друкарні Києво-Печерської лаври. Завдяки цьому, стара частина міста, де розташована пам’ятка, називається “Папірня”. Протягом близько двохсот років у Радомишлі (раніше місто називалось Мичеськ) виготовляли папір і відсилали його плотами по річках Міца, Тетерів та Дніпро в Київ. Нині “папірню” відродили й налагодили в ній процес ручного виготовлення паперу. Зокрема, усі охочі можуть замовити старовинний папір та за допомогою друкарського верстата нанести на нього текст.
Наразі замок Радомисль — це приватна територія. У 2007 році його придбала докторка медицини Ольга Богомолець, якій і спало на думку перетворити територію колишньої фортеці на музей. Реставрація проходила з 2007 по 2011 роки, у процесі якої були відтворені інтер’єри 17-19 ст. Також до основної будівлі добудували вежу заввишки 35 м, на якій встановили дзвіницю. Крім того, на відреставрованій території музею можна побачити концертну залу, трапезну, ландшафтний парк та пам’ятник Єлисею Плетенецькому, засновнику Радомишльської папірні та архімандриту Києво-Печерської лаври.
Власниця музею Ольга Богомолець — володарка унікальної колекції ікон, яку збирала понад 25 років. Відтак замок-музей Радомисль став єдиним у Європі Музеєм української домашньої ікони і старожитностей “Душа України”, який зібрав понад 5000 видів образів та скульптур з усієї країни.
За попереднім замовленням територією музею проводять екскурсії.
Палац Терещенко-Уварової
Розташований в селі Турчинівка, Чуднівського району.
Історія цієї пам’ятки розпочалася наприкінці 19 століття, коли Федір Терещенко придбав ділянку землі, щоб збудувати там будинок для своєї найменшої доньки — Наталії. Батько помер, коли дівчинці було всього чотири роки, але за його волею будівництво садиби все ж розпочали за рік до початку 20 століття, уже після його смерті.
Маєток Наталія отримала після одруження із Сергієм Уваровим, предводителем Бердичівського дворянства, але через власні важливі справи подружжя в інших містах палац пустував декілька років. Після семи років шлюбу та народження двох дітей Наталія та Сергій розійшлись, після чого жінка поселилась у садибі на самоті, відпустивши всю прислугу. Невдовзі, через прихід радянської влади, Наталія Уварова залишила все майно і слідом за чоловіком та дітьми назавжди залишила Україну.
Після Жовтневої революції палац перейшов у власність держави, після чого там почав функціонувати навчальний заклад, якому передувала сільськогосподарська школа. Після Другої світової війни його реорганізували в сільськогосподарський технікум, що згодом трансформувався в ПТУ № 30, яке існує й донині.
Палац Терещенко-Уварової побудовано в стилі неоренесанс з елементами готики, його окрасою є старий парк та маленький ставок.
Бердичівський замок або Монастир ордену Босих Кармелітів
Замок належав роду Тишкевичів, адже наприкінці 16 століття його будував Ян Тишкевич, проте згодом він віддав будівлю католицькому ордену Босих Кармелітів, який і перетворив замок на монастир. На той момент будівництво ще тривало.
У 1648 році будівля замку була зруйнована військами козацького ватажка Максима Кривоноса, але згодом у 1745 році відновлена кармелітами, проте вже в іншому стилі. Також Ян де Вітт збудував там храм Святої Трійці.
За часів Другої світової війни замок був пошкоджений, але у післявоєнні роки його знову відновили.
За радянських часів у будівлі містились різні освітні заклади, а вже пізніше територія отримала звання Бердичівського історико-культурного заповідника.
Звягельська фортеця
За часів Великого князівства Литовського одним із володарів міста Звягель був Костянтин Острозький, який і збудував замок. Фортеця розташовувалась на високій скелі над річкою Случ і мала високу обороноздатність.
За часів Хмельниччини та Великої визвольної війни українські козаки, яких очолював Максим Кривоніс, захопили Звягельську фортецю, зруйнувавши кілька веж та частину стіни. Кілька років вони контролювали територію замку.
У 18 столітті будівля перейшла у власність феодалів Любомирських. Через те, що фортеця втратила своє військове значення, Станіслав Любомирський перетворив її на мисливський замок відповідно до власних смаків. Через деякий час частину замкової стіни розібрали і з цього каменю збудували костел, на місці якого за радянських часів створили Будинок культури імені Лесі Українки.
Фортецю намагались реконструювати, але безуспішно. На території її руїн наразі функціонує зона відпочинку.
У 2020 році Звягельську фортецю оцифрували за допомогою 3D-моделювання та відтворили її вигляд 1620 року.
Садиба Прушинських-Оржевських
Розташована в селі Нова Чортория, Любарського району.
Ймовірними засновниками палацу вважають Юзефа та Кароля Прушинських, але згодом власником будівлі став князь Оржевський, який розпочав грандіозну перебудову. Відтак садиба стала двоповерховою, з’явилась нова огорожа, відреконструювали фасади та господарські приміщення. Пізніше також з’явилась каплиця-усипальниця, а наприкінці 19 століття добудували ще кілька господарських об’єктів.
Останньою власницею палацу вважають княгиню Наталію Оржевську. В часи громадянської війни палац Прушенських-Оржевських був прихистком для командування Українського війська, яке очолював Симон Петлюра.
Мешканці села стверджують, що у 1920 році графиня Оржевська передала маєток під агротехнікум, де вона викладала німецьку мову. Незабаром Волинський губвиконком звільнив її та виселив з навчального закладу.
Сам палац поєднує у собі аж три стилі європейського мистецтва – ренесанс, бароко та модерн.
