На початку ХІХ ст. поховання набуло нової культури – кладовища почали формувати окремі конфесії та національні групи. Більшість давніх житомирян ховали своїх родичів незалежно від віросповідання та етнічної належності на Охрімовій горі. Потім же городяни почали ховати своїх рідних в окремих місцях. Далі на zhytomyr-future.
Польське кладовище
Житомир має сильну польську діаспору, яка вже кілька століть розвивається в місті. В ІІ пол. XVIII ст. польське кладовище на Охрімовій горі повністю використало свою територію, що підштовхнуло громаду до створення нового кладовища. На 1799 рік площа нового кладовища в формі прямокутника на тоді ще західних околицях міста складала приблизно 9 га. Дослідження підтверджують, що площу кладовища частково займав сосновий ліс – поодинокі дерева мають вік більше 200 років, деякі з них і досі ростуть на території кладовища.
1840 року польська громада перенесла тіла зі старого католицького кладовища на Охрімовій горі та розібрала дерев’яну капличку, на її місці з 1841 по 1846 роки будували муровану капличку св.Станіслава Єпископа і Мученика у стилі класицизму.
Відповідно до плану кладовища 1888 року, автором якого був міський землемір Пронєвич, згодом до нього було додану ще одну десятину землі (близько 1 га). Також спеціаліст зробив перелік 246 найцінніших поховань, які були написані виключно польською мовою.
З 1976 року кладовище було закрите для поховань, хоча поховання ще здійснювалися до 1982 року. За час комуністичного режиму багато пам’ятників і могил понівечили вандали, свій руйнівний вклад зробила також Друга світова війна.
1995 року завершилася дворічна інвентаризація кладовища, під час якої описали й обстежили понад 2 тис. пам’ятників. Здійснювали інвентаризацію експедиція від Кафедри Архітектури і Охорони історичних будівель Свентокшицької політехніки м. Кельце. З 2011 по 2014 роки тривало грунтовне дослідження десяти найбільш визначних пам’яток. На думку краєзнавця Г.Мокрицького, це крок до виокремлення польського кладовища як історичного пам’ятного комплексу України.
Серед похованих на території польського кладовища династія Домбровських, Чацьких, Монюшко, перший польський авіатор Броніслав Міцієвич, піаніст Юліуш Зерембський, художник Леонардо Старшинський.
Лютеранське кладовище
В XVIII-XIX ст. на терени Волині прибували потоки німецьких мігрантів. Німці займалися промислами, сільським господарством, ремеслами. 1801 року в Житомирі було створено лютеранську парафію, приблизно тоді ж в місті виникає і лютеранське кладовище. Найстаріше поховання, яке збереглося на кладовищі, датується 1815 роком. Лютеранське кладовище займає площу приблизно 5 га по сусідству із польським. Варто зазначити, що це кладовище – єдине окреме кладовище цієї конфесії в Україні, в інших містах є тільки окремі частини некрополій для лютеранців.
Кладовище закрили для поховань 1939 року, а 1976 року комуністична житомирська рада хотіла ліквідувати поховальні та використовувати його площу для забудови міста. Згодом частина землі була віддано для будівництва гаражного кооперативу.
Оскільки нащадків німецької діаспори в Житомирі майже не лишилося, тож догляд за кладовищем мав лягти на плечі місцевої адміністрації. Кладовище перебувало в жалюгідному стані – на це вплинули як централізовані дерективи комуністів, так і дії поодиноких вандалів. Понівечені склепи і пам’ятники заросли чагарниками, видні сліди пограбування могил, розбиті і повалені гранітні пам’ятники. Звісно, міська громада час від часу намагалася дати лад некрополії, але цього не було не достатньо. Місцеві дослідники і активісти регулярно закликали адміністрацію виправити цю проблему, адже багато похованих зробили свій значний внесок в розвиток міста. 2020 року кладовище внесли до переліку об’єктів культурної спадщини та почали відновлення, а 2021 року Житомирський спецкомбінат власними силами прибрав площу та почав проводити екскурсії,
Тут спочивають барон де Шодуар, бабуся Святослава Ріхтера Єлизавета Райнке, генерал Отто Дуве та інші.
Вільське православне кладовище
Найдавніші відомі православні поховання знайдені на Охрімовій горі, вони датуються XV-XVI ст. У І пол. ХІХ ст. в Житомирі з’являється Вільське православне кладовище. 1837 року біля нього споруджують на кошти Ольги Потьомкіної Яковлівську церкву, яка стала першим мурованим православних храмом в місті.
Оскільки з 1930-тих до 1976 року кладовище функціонувало як міське, воно не постраждало так сильно від комуністичної влади та поодиноких вандалів, хоча сліди вандалізму присутні – розбиті та похилені пам’ятники.
Тут знайшли свій вічний спокій актор Сергій Карпенко, Семен Шаржинський, Констянтин Роше, Тетяна Бердяєва та інші.
Юдейське кладовище
Воно виникло у XVIII ст. на сучасній вул. Великій Бердичівській на березі річки Путятинки. На зламі ХІХ-ХХ століть Житомир став великим центром єврейської діаспори, а самі євреї нараховували 46% мешканців міста. В цей період тут з’являлися унікальні пам’ятники, саркофаги, пам’ятники у формі стовбурів з обрубленими гілками, що символізує обірвання роду,
Кладовище сильно постраждало під час правління комуністичного ладу. Тут поховані сотні жертв сталінських репресіх кінця 1930-тих років, а 1938 року тут поховано 77 чехів, жертв комуністичних репресій. Сильний удар пам’яткам юдейської культури завдали німці під час окупації 1941-1943 рр.
Поховання на ньому було заборонене з 1975 року, а у 1970-тих на старому кладовищі побудували гаражний кооператив.
Серед похованих тут спочивають лікарі, релігійні діячі, юристи, інженери, науковці та інші, зокрема раббини Мордехай, Моше та Яків із Коростишева.
Чеське кладовище
Чеському кладовищу на вул. Т.Бульби-Боровця близько 130 років. За царювання Олександра ІІ чеським колоністам надали пільги і потоки мігрантів хлинули в Російську імперію, зокрема і на Житомирщину. Багато старих пам’ятників на кладовищі мають цікаве оформлення саркофагів, дерев з обрубаними гілками, стел.
1938 року проти чеської діаспори комуністична влада фальсифікувала справу організації “Чеськое Дружество”, які буцімто вели підривну діяльність проти комуністичної влади на користь Чехословаччини і Франції. За рішення судилища було страчено 78 чехів. Однак тіла більшості жертв терору поховали на староєврейському кладовищі.
Тут поховані родини Длоуги, Громадецьких, Малі, Янси та інших чехів.
Смолянське православне кладовище
Тут був невеличкий цвинтар ще з середини ХІХ ст, на його базі сформували 1890 року православне Смолянське кладовище. На території функціонує невеликий храм.
Старі пам’ятники ХІХ ст. майже не збереглися, але територія переважно в гарному стані, багато нових пам’ятників. Згідно інформації з архівів тут відбувалися масові поховання жертв голодомору 1932-33 рр. 2008 року тут з’явилася меморіальна табличка на честь жертв голодомору.
Тут спочиває родина батьків перекладача Бориса Тена, спершу його прах лежав на Корбутівському кладовищі, згодом його перепоховали.
Старообрядницьке пилипонівське кладовище
У південному районі міста розкринулося кладовище “старообрядців” – релігійної конфесії, які сповідували християнство за стандартами до реформи XVII ст. московського патріарха Никона. 1810 року гнані старообрядці-пиніпонівці осіли на землях Бернадинського монастиря і заснували село Пиніпонівка. У 1850-тих рр. місцева влада переселила їх на території сучасної вулиці Довженка – цю місцевість назвали Російською слободою. Тут старообрядці звели свій уже мурований храм.
Найстаріша встановлена могила 1858 року. Науковцям вдалося встановити 164 могили внаслідок досліджень 2004, 2011 та 2013 років. Лише 46 могил зберегли написи із інформацією про похованого.
Кладовище закрили 1971 року і, як і багато інших, почали забудовувати, майже не лишивши від нього й сліду.
Тут спочивають родини Бестужевих, Варварових, Грекових та інших. Також тут могила домовласника Пірогова і його родини, який володів будинками, в яких пізніше житимуть Довженко і Ріхтер.
Військові кладовища
Назва Вільського війського кладовища№1 походить від колишньої назви вулиці Вільська-Шосейна, де розташовули цвинтар. Кладовище пережило Першу світову війну, хоча пам’ять про загиблих воїнів штучно витісняли “Великою перемогою над нацизмом”. Тут спочивають тіла близько 2000 радянських солдат у 145 братських і 1243 одиночних могилах.
Тут покояться герої радянського союзу Петухов і Печенюк, генерал-майор Оганесян.
Смолянське військове кладовище – військове кладовище№2 – розташоване між вулицями Селецького та проїздом Кондратюка. Тут спочаває загалом 441 радянський солдат, похований у 24 братських та 224 індивідуальній могилі.
Ці кладовища закриті для поховань, окрім військових, які загинули в російсько-українській війні з 2014 року. На цих кладовищах спочивають солдати, які загинули у радянських “миротворчих операціях” – авантюрах типу вторгення до Афганістану чи Китаю.
На цих кладовищах відбуваються акції пам’яті українських воїнів, які загинули, захищаючи Україну. Разом з цим, на цих кладовищах проросійські партії влаштовують свої урочистості на 9 травня, які не лише віддають шану полеглих, а й оскверняють їх пам’ять.
