За міською легендою, свою назву місто отримало від імені воїна дружини київських князів Аскольда і Діра. Житомир – так звали дружинника, який започаткував місто близько 884 року, на схилі скель між річками Кам’янка і Тетерів, після того, як відмовився служити новому київському князю Олегу:
«по убиении Киевского князя Оскольдира, любимец его и советодатель Житомир, со многою дружиною, не желая служить убийцам любимого князя, удалился съ двором своимъ въ леса земли Древлянской и на высокой скале, при соединении рекъ Каменицы и Тетерьве основал замок, получивший потомъ название от имени своего повелителя».
У той час місто страждало від постійних набігів, тому над урвищем річки Кам’янка збудували фортифікаційну споруду – перший дерев’яний замок. Фортеця була забезпечена зброєю та могла вмістити до п’яти тисяч людей всередині, що слугувало захистом під час татаро-монгольських вторгнень. Місце розташування замку було вдало підібране – круті скелі до річки, навколо насипані вали й викопані канави з водою перед ними. Навколо замку прокладали підземні ходи, щоб забезпечувати максимальний захист під час оборони замку. До брам замку можна було потрапити лише через два підвісні мости. Далі на zhytomyr-future.
Набіги на замок
Фортецю багато разів руйнували, але щоразу її зводили знову. Вперше про Житомирський замок згадується у літописах про звільнення міста від золотої орди князем Вітовтом у 1392 році. У 1399 році, після перемоги золотоординського хана Едигея над військами князя Вітовта, Житомир було зруйновано. В книзі «Житомир: Пiдручна книга з краєзнавства» вказано:
«Як один із форпостів на південно-східних околицях Великого князівства Литовського Житомир найбільше потерпів від татарських набігів. За підрахунками, зробленими на підставі літописів, протягом кінця XIV – XVI ст. відбулось понад 30 таких нападів. Так, 1399 року після невдалої битви з татарами військ великого князя литовського Вітовта на р. Ворсклі, вони дійшли аж до Житомира і спалили місто. Особливо спустошливим був набіг 1482 року під проводом хана Менглі-Гірея, під час якого Житомир було спалено вщент».
Модель Житомирського замку за описом 1545 року
У XVI столітті замок був перемурований та став найбільшою на Волині дерев’яною фортифікаційною спорудою. За реконструкцію фортеці відповідали Богуш Корецький та Симеон Бабінський. Оборонний рів, заповнений водою, оточував товсті мури фортеці. Територія замку займала 130 м в довжину та 115 м в ширину. На той час, замку підпорядковувались 39 навколишніх сіл та два озера, а основний прибуток забезпечували два млини. Саме цей відреставрований замок 1545 року змоделював архітектор Георгій Мороз.
Цифрами позначено:
1. Вежа Воротна
2. Бакшта Вороніна
3. Вежа Герасимова
4. Вежа Кругла
5. Вежа Сторожева
6. Бакшта (без назви)
7. Церква Рожєства Пречистоє
Уривок з опису замку старослов’янською:
«Отъ тоє вєжи, идучи в замокъ по лѣвои руцѣ, городни идуть до бакъшты Воронины – городень сємъ. А отъ тоє бакъшты до вєжи, которую панъ Гєрасимъ на схованьє собѣ занялъ, дєвєть городень. Отъ тоє вєжи Гєрасимовы до вєжи Круглоє, котораа противъ церкви Рожєства Пречистоє стоит, дванадцат городень. Отъ тоє вєжи Круглоє до вєжи Сторожовоє, на которои, повєдают, пєрєдъ тымъ звонъ вєликий Ротный стояль, дєсєть городень. Отъ тоє вєжи Сторожовоє до бакъшты три городни, а отъ бакшты до вєжи Воротноє чотыри городни».
В археологічній карті Волинської губернії про Житомир пишуть:
«Житомиръ. Въ городѣ на скалистомъ выступѣ, омываемомъ р. Каменкою, было обширное городище, на которомъ помѣщался житомирскiй замокъ. Замокъ этотъ сгорѣлъ въ 1802 году, и на оставшихся валахъ губернаторь Звегинцевъ устроилъ бульваръ, почему и городище называли Звегинцевкою. Около 1890 г. дума городская распродала городище подъ частныя усадьбы, валы были спланированы, и городище исчезло».
Ревізія Житомирського замку
У письмових документах доступні відомості про стан відреставрованого замку, під час ревізії королівських замків на Волині та Київщині. Зокрема зазначається, що фортеця була подекуди недобудованою, недбало утримувалася, але загалом перебувала у нормальному стані:
«У 1544-45 році нова відбудова замку була закінчена, проте знайдений був ревізорами він в досить незадовільному стані: покриття на всіх дахах вельми зле, тільки по одному цвяху прибито в дошці. Ще й року немає, а дірки є і в багатьох місцях капає. Коли здіймається вітер, то здирає верхи. Води в замку немає, правда, під замком є річка Кам’янка, але спуск до неї з високої гори дуже важкий і небезпечний. Будівельник провів було в замок воду з річки Рудавка, але для цього рів біля замку від міста дуже малий. Провіанту в замку немає ні зерна. Міщани відгукнулися, що самі їздять купувати продукти на Волинь і на Поділлі, за що з них беруть мита непомірні. Староста також заявив, що йому не тільки ні з чим замкнутися в замку від ворога, але не має що їсти й в мирний час.
На баштах немає ніяких матеріалів для оборони, ні каменю, ні кола, ні колодок. Озброєння замку в 1545 році складалося з однієї невеликої гарматки, яка стояла на вежі, двох сарпатин залізних й 3-го в запасі; 27 гаківниць та 17 обгорілих рушниць. Багато гармат на вежі встановити не можна, а оборонятися з ними пушкарям вкрай незручно. При добуванні глини Замкова гора була попсована в трьох місцях глибокими ямами, звідки могли штурмувати фортецю. Замок занадто великий для такого малого числа людей, які його обслуговують і не можуть оборонити його під час облоги. Замок просто начорно збудований і кинутий»
Подальша доля замку
Під час керування в Житомир старости Дмитра Олександровича Кміти, замок випадково згорів, а майно, що залишилося – метал від дзвонів і гармат, ікони та інше розібрали. Більше всіх добром скористався князь Костянтин Острозький, який відвіз 20 возів речей з Житомира у свій Полонський замок.
Під час національно-визвольної війни 1648–1654 років фортеця остаточно втратила своє військове призначення, вкотре зазнавши руйнувань. Згодом, у 1802 році рештки Житомирського замку згоріли у пожежі, а у 1890 році міськрада віддала територію фортеці під приватну забудову. В 1986 році, з нагоди 1100 річниці заснування міста на Замковій горі, було встановлено пам’ятник у вигляді 78-тонної кам’яної брили з написом: «Року 884 тут було засновано місто Житомир».
До 1137 – річниці заснування міста, у ході реконструкції скверу на майдані Соборному де встановили 50-метровий флагшток з прапором України, було проведено археологічні розкопки. На основі знахідок, можна стверджувати, що до складу Житомира входили замок і окольний град, збудовані на рубежі XIV/XV – 1 пол. XVI ст. Цей період репрезентовано фрагментами вінець, стінок, крупного фрагмента пічної кахлі й денця глиняного кружального посуду архаїчного вигляду.
