Субота, 20 Квітня, 2024

Залізниця Житомирщини: як вона розросталася областю

Сучасний світ неможливо уявити без залізниці — це найдешевший наземний товарний транспорт, а купе — найзручніший спосіб подорожі. Залізниці на Житомирщині понад півтора століття, за той час наші земляки призвичаїлися до паровозів, дизельних та електропоїздів. Далі на zhytomyr-future.

Обставини, у яких розвивалася залізниця Житомирщини

Важлива умова виникнення та розбудови такого грандіозного інфраструктурного проєкту — попит. Російська імперія не була найсприятливішим кліматом для розвитку промисловості, тож Житомирщина, як і вся Волинська губернія, залишалася переважно аграрним краєм.

Однак Кримська війна показала, що феодальні стовпи країни вже неактуальні, наступає час індустріалізації та залізниць. Микола ІІ та його канцлер Олександр Горчаков взялися за модернізацію та індустріалізацію “тюрми народів”.

1865 року введено в експлуатацію залізницю Одеса-Балта (Вінницька область) — першу залізну дорогу на підроманівській Україні. Того ж року уряд Російської імперії підписав закон про сприяння забудови залізницями, що народило “залізничку гарячку”.

Важливим чинником будування залізниць на Житомирщині стала заболоченість і лісистість місцевості — перед будівництвом необхідно викопувати канали, засипати яри піском, викорчовувати дерева. Крім цього не вистачало будівельних матеріялів (піску, цегли); більш ніж вдосталь було деревини — саме тому місцеві станції переважно були дерев’яними. Ускладнювало завдання і те, що ця місцевість була відносно негусто заселена, а місцеве населення не бажало брати участь у будівництві. Це штовхало владу до використання праці в’язнів та солдат, які проходили строкову службу.

Вплинули на темпи робіт і мешканці навколишніх сіл — вони розбирали колії, скручували запчастини тощо. На їхню думку, залізна дорога розпилює Ковід-ХІХстоліття, навіює чуму, витягує молоко у корів тощо. Ходили чутки, що залізницю псує нечиста сила, а наприкінці поїздки пасажири або вмирають, або калічаться.

Перші залізниці в Україні

Перша залізниця на теренах сучасної України з’явилася на підконтрольних Австрійській імперії територіях — 1861 року запустили сполучення Львів-Перемишль. Історія залізниці українських земель, які входили до складу Російської імперії, має кілька “перших” пунктів. 1843 року на півдні України побудували першу гужову залізницю, довжиною в 1 км. 1855 року побудують імпровізовану Балаклавську залізницю під час Кримської війни. 1865 року відкрито сполучення Одеса-Балта — перша залізниця на підросійській Україні.

Залізничні паростки краю

Залізниця на Житомирщині з’явилася як фрагмент сполучення Київ-Брест-Литовський, ідею якої презентував міністр шляхів сполучення 1869 року. Ця ідея передбачала створення залізничної гілки від Києва через Бердичів, Житомир, Заславль, Острів, Рівне та Клевань до Бреста. 1870 року пан Рябінін створив “Товариство Києво-Брестської залізниці”, яке викупило у “Товариства Києво-Балтської залізниці” необхідні земельні ділянки від Києва до Козятина і до Бердичева.

1870 року заснували залізничну станцію у Бердичеві. 1873 року почала свою роботу ділянка Бердичів-Брест. У статті “Волинських губернських відомостей”, яка вийшла з цієї нагоди, вказано, що будівництво однієї верстви обійшлося будівникам у 105 тис. крб. 1896 року запрацювала станція Житомир, яка була сполучена із Бердичевом. 1894 року міська влада Новоград-Волинського ухвалила рішення передати землю для будівництва вузькоколійної дороги. В кінці ХІХ століття почали проводити геодезичні експедиції навколо містечка.

Висока вантажопідйомність залізниці зацікавила не лише туристів та підприємців, а й військових. У кінці ХІХ століття у зв’язку зі зміною зовнішньополітичного курсу російський кабінет міністрів 1899 року ухвалив рішення прокласти пряму стратегічну гілку між Києвом і Ковелем через Тетерів, Коростень, Білокоровичі, Олевськ і Сарни. Після проєктно-пошукових робіт 1900 року почалося будівництво у кількох місцях одразу, аби швидше здати проєкт. Якщо прокладання колій переважно вдалося довести до кінця до середини 1901 року, то через затримки із будівництвом мосту через Уж, який завершили лише в кінці року, рух пасажирських поїздів було відкрито навесні 1902 року. Залізниця будувалася одноколійною.

За проєктами 1912-14 років Новоград-Волинський пролягав на відрізках залізниць Житомир-Рівне, Жлобин-Овруч-Новоград-Волинський. У зв’язку з тим, що станцію Новоград-Волинський планували зробити вузловою. Також змін перед Великою війною за наказом царя розширили колію Коростень-Житомир-Бердичів.

Свій вплив зробила і Перша світова війна. З одного боку, це зіткнення багатомільйонних армій, які вживають космічні кількості провізії, одягу, зброї, боєприпасів, медикаментів… Тож було б дуже доречно довести до кінця початі транспортні проєкти та, можливо, почати нові. З другого боку, не вистачало грошей, тож деякі напрямки заморозили. Наприклад, на ділянці Новоград-Волинський-Житомир коштів вистачило лише на одноколійний насип.

1916 року у Новоград-Волинський прибув перший поїзд із Шепетівки. 1917 року залізниці Житомирщини увійшли до складу Південно-Західної залізниці. Під час національно-визвольних змагань і домашньої війни в Росії будівництво залізниць не велося.

Серед відомих залізничних гостей Житомира того періоду варто згадати потяг Центральної Ради, який прибув у місто 1918 року, та бронепоїзд Троцького, який був тут 1920 року.

Радянська індустріалізація

Протягом 1918-22 років більшовики реформують структуру залізниці колишньої імперії — в радянській структурі Житомирщина разом з Київщиною також входять до Південно-західної залізниці. Радянська влада з самого початку почала відбудовувати занедбані залізниці, адже це запорука транспортування товарів.

У 1930-тих роках добудували відтинок Житомир-Новоград-Волинський, закладений 1914 року. Друга світова війна завдала неймовірної шкоди залізничній інфраструктурі — рейкові війна партизанів, бомбардування вокзалів, підриви колій при відступах тощо. Наприклад, Бердичівський вокзал зруйнували повністю нацистським авіаударом.

У 1960-тих роках відбувається електрифікація шляхів, постачають нові локомотиви тепло- та електровози. 1968 року електрифікують відрізок Клавдієво-Тетерів, 1978 року — Тетерів-Малин, 1982 року — Малин-Успович, наступного року — Чоповичі-Коростень, 1985 року — Коростенівський вузол.

Залізничники і їхній побут

Робота залізничника після розвінчання обивательських міфів вважалася престижною і поважною, вони були пролетарською аристократією. Працівники мали превілеї — звільнялися від військової служби, забезпечувалися формою, претендували на державні квартири, їхні діти були приорітетними абітурієнтами при вступі до навчальних закладів технічної спеціальності.

У багатьох вокзалах були приміщення, де паровозні зміни могли відпочивати. Оскільки колії було необхідно регулярно обходити з перевіркою, вздовж залізниці на малозаселених територіях будували маленькі цегляні будиночки для родин колійних обхідників. Це будівлі з однією житловою кімнатою, кухнею і сінями, при них були сад, земля для городу. Керівництво брало на себе забезпечення паливом цих будиночків паливом, діти працівників могли ходити у школу у найближчий населений пункт.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.