Його вулицями ходили Андрій Чайковський, Павло Чубинський, Володимир Антонович, Микола Маклухо-Маклай, а під його дубами відпочивав Богдан Хмельницький. Легенди говорять, що десь у його лісах захована казна київського князя Святослава. Свого часу тут знаходилася столиця уніатської церкви, яка перетворила Радомишль на український Ватикан. Далі на zhytomyr-future.
У цьому місті майже немає великих підприємств, крупного бізнесу, він не виготовляє нанотехнології, проте тримає у собі щось значно більше, дух та атмосферу тисячолітнього минулого. Радомишль – це місто-музей, де знаходиться стоянка первісних людей, яких є всього 12 у світі. Це те особливе місто-музей, де кожен камінець і кожна шпаринка має багатовікову історію.
Мичеськ або Радомишль?
Історія старого Мичеська оповита таємницями та легендами, але доля цього містечка на Житомирщині обплетена численними стратегічними шляхами, що його пронизували за часів Київської Русі. І один з таких – водяний, власне ж свою назву місто отримало від річки Мика, на березі якої воно було засноване ще сім віків тому.
Приблизно з першої половини 17 століття, після чергової татарської навали, містечко перенесли на стратегічно кращу площину. За народними переказами це і стала «радісна мисль» про переселення, і поселення отримало нову назву – Радомисль. А от сучасна назва “Радомишль” увійшла до вжитку вже у 1946 році.
Старовинна візитівка міста – замок Радомисль
Територія замку є дуже затишною, навіть дещо магічною – невеличкий став, охайний парк і, постійне дзижчання води, яке спочатку заворожує, а потім тихенько розслабляє і налаштовує на сприйняття усієї краси, що навкруги. Тут не хочеться гучно кричати чи стрибати, лише споглядати та уявляти, як цими кам’яними містками ходили монахи, млинарі та містяни.
Ошатний замок із готичними шпилями, така собі заміська резиденція готичного вельможі. Це місце колись давно було стратегічним об’єктом, і більше того має багатошарову історію, яка є не менш вражаюча, ніж усі ці готичні форми посеред провінційних спокійних пейзажів.
Середні віки на наших землях були буремними, на наші землі посягали тисячі кочівників, численні навали татар, тому місце для замку обрали достатньо надійне. Форпост практично немає фундаменту і, кажуть, грунтується на природній гранітній скелі, тому замок дуже ціпко тримається за цей острівок на водоймі.
Найдавніша папірня на Житомирщині
В Україні це єдина оборонна споруда, що одночасно була і монашою обителлю. Будували і облаштовували прообраз замку Радомисль лаврські монахи. Колишня монастирська фабрика-папірня була першою в центральній частині України. До цього схожі центри були лише в Острозі та Львові, які друкували релігійні тексти для католицької церкви, а Радомишлянська папірня працювала на благо православної церкви. Засновником фабрики був Єлисей Плетенецький, відомий релігійний і громадський діяч, архімандрит Києво-Печерської Лаври у 16 столітті.
Папірня була відкрита у 1612 році та пропрацювала 70 років. Сьогодні у майстерні все майже так само як і 400 років тому: старі автентичні стіни, приглушене світло, пахне деревом, свічками і травами. А ще купа старих досі робочих експонатів.
Перше, що привертає увагу – це шрифти, літери, різні куточки, якими раніше робили малюнки та писали. На них наносилася фарба, які потім прикладалися до паперу (тогочасний друк). Монахи спочатку ходили по містечку та збирали лляний одяг, який вже був не придатний до використання, до якого додавали коноплі, кропиву, лушпиння цибулі та часнику, білу глину- усе це було основою для паперу.
Папір виготовляли у Радомишлі, а далі його на човнах відправляли до Києва по Дніпру, а у Лаврі вже писали книжки. Першу книгу “Часослов” надрукували у 1616 році саме на радомишльському папері. Папір був світло-сірого кольору, відрізнявся міцністю і міг зберігатися століттями. Цікаво, що кожен аркуш паперу маркувався спеціальним водяним знаком у вигляді особистого герба Єлисея Плетенецького. (За інформацією сайту ЕтноСвіт).
Папірня працює і сьогодні. Процес повністю аналогічний тому, що був за часів Єлисея Плетенецького. На вихідних діють майстер-класи по виготовленню паперу за старовинними монашими рецептами.Тутешній хранитель папірні дбайливо, і з особливою гордістю, розповідає про кожен процес, долучає до цікавої мандрівки в минуле, показує яку кількість процесів потрібно зробити, щоб отримати один друкований аркуш паперу.
За козацьких повстань Богдана Хмельницького папірня була знищена, і кілька століть місце стало пусткою. На диво, виготовленого паперу вистачило ще на 100 років вперед.
Заблукалий привид замку
Стіни маєтку бережуть пам’ять про мирські почуття, про таємне заборонене кохання.
За легендою, місцевими ченцями, на надрукованому папері священних релігійних текстів, були знайдені зворушливі пісні про любов одного з тутешніх монахів до своєї земної коханої. Почуття виявилися невзаємними, а монах був жорстоко покараний Києво-Печерською Лаврою, його вигнали з монастиря. Під тягарем болю і несприйняття, він пішов на війну з татарами, де і загинув. Але його душа залишилася у замку, монах і досі блукає його коридорами.
Від папірні до млина
Наприкінці 19 століття споруда постала млином, який відбудували з червоної цегли. Від початку 1902 року до млина їхали жителі навколишніх сіл, аби змолоти свої мішки із зерном на борошно для запашного хліба. Останнє борошно молотили у 1989 році.
Масштабна реставрація замку
Купи сміття, порослий чагарник, розвалини червоної цегли – усе, що лишилося від старовинної папірні та млина, який годував усі навколишні села. У 2007 році тут була проведена грандіозна реставрація під керівництвом меценатки Ольги Богомолець. Після проведеної реновації, замок-музей Радомисль знову постав справжнім середньовічним маєтком з відтвореними автентичними об’єктами 17-19 століття. Відновлений замок нині старанно береже дух цього часу. Тут немає монахів, маєток абсолютно туристичний і світський, однак повен особливих інсталяцій.
Фортеця всередині нагадує обитель лицаря-феодала: ніяких шпалер, лише каміння, дерево, текстиль. Кожен зал наповнений творчістю та історією України.
Музей української домашньої ікони XVII-XX ст.
Понад п’ять тисяч християнських образів зберігається в єдиному в Україні музеї домашньої ікони. Вони досить відрізняються від тих, що ми бачимо у храмах, адже малювали ці образи і професійні, і народні митці. Кожна окрема родина мала свою, намалювану спеціально для неї, ікону, яка слугувала обов’язковим хатнім атрибутом та оберегом.
У кожному регіоні України народний іконопис мав свої особливості, свою кольорову гаму та оздоблення, проте мав одну спільну рису – усі образи ніби живі. Глянувши на обличчя, відразу помічаєш непідробні людські емоції, йдуть мурахи по шкірі, ти ніби наповнюєшся світлом. Сьогодні це найбільший музей домашніх ікон у світі, і найбільша приватна колекція образів у Східній Європі. Збирали такий спадок близько п’ятнадцяти років.
Ольга Богомолець відродила перлину Радомишля
Усе це, як і сама фортеця-папірня, належить відомій українській лікарці та меценату Ользі Богомолець. На місці напівзруйнованого старого млина та сміттєвого звалища, вона відтворила замок стародавніх часів та облаштувала в ньому автентичний історико-культурний комплекс. Зовні він лишається незмінним, лиш одягається у різні пори року, але всередині його убранство постійно росте – рушники, одяг, старі музичні інструменти, скрині та книги, стародавній посуд. Усе вабить, аби подивитися, доторкнутися до відголосків минулих років.
Кожен охочий може надихнутися атмосферою, яка досі живе у стінах замку. Для відвідувачів є панські покої, у яких можна залишитися на кілька діб, є трапезна та концертна зала. Є чудова можливість долучитися до виготовлення паперу, постріляти з луку та просто випити смачної кави у затишному парку. Або можливо пізно ввечері, Ви таки натрапите на блукаючого коридорами, самотнього старого монаха.
Адреса: вул. Плетенецька, 15. Україна, Житомирська область, Радомишль
