Субота, 20 Квітня, 2024

Кам’яна Житомирщина

Надра нашого краю зумовили активний розвиток багатьох галузей промисловості. Через наявні ресурси наші предки-земляки розвинули гірничодобувні і каменеобробні промисли. Далі на zhytomyr-future.

Каменярі користувалися великою повагою в українському суспільстві — їхній труд важкий і дуже потрібний. Це відзначалося в ставленні до фаху, навчанні та зарплаті. У своїх мемуарах Тарас Бульба-Боровець, назвавши їх місцевою аристократією, писав, що поліські каменярі заробляли більше ніж депутати і багато допомагали “Поліській Січі” у боротьбі за незалежність. Адже саме каменярі могли без жодних зайвих питань отримати вибухівку для своїх робіт, а потім передати українським партизанам.

Сировинна база

Житомирщина розкинулася на спині черепахи Українського кристалічного щита, який просто кишить різнобарвними гранітами, гарбо, лабродоритами, пісковиками, кварцитами, які використовують у будівництві. Також тут є метали і коштовні камені. Тому Овруцький кряж і його обрамлення через багацтво покладів називають “Малим Уралом” (відчуваєте, цю нотку колоніальної меншовартости?). Поклади каміння є у всіх районах області, в середньому корисна копалина залягає на глибині 10-15 метрів, хоча подекуди виходить на поверхню у полях, лісах, тож добувати його легко.

Ландшафти Тетерева, Ужа, Бистріївки, Добрині, Ірші та інших річок краю сформовані гранітними скелями. У Житомирській області зосереджено 92% українського граніту.

Застосування

Камінь здавна використовувався для будівництва замків, фортець, укріплень, стін, будинків, мостів, будинків тощо. Згодом каміння використовували для викладання бруківкою площ, вулиць, доріг і поштових трактів. Дослідник Забєлін зазначав, що 1884 року 32% вулиць міст Волині були замощені.

Значна частина добутого граніту йшло на декоративні елементи — на оздоблення храмів, статуї тощо.

З другого боку, на Житомирщині люблять гранітні кар’єри не лише підприємства, а й грунтові води. Це ускладнює, а іноді й унеможливлює добування мінералу. Це в буквальному сенсі “виганяє” каменярів з кар’єрів. Деякі гранітні кар’єри на Житомирщині отримали своє “друге життя” після виходу із експлуатації — стали водоймами. Наприклад, Пашинський, Коростишівський і Соколівський кар’єри стали рекреаційними перлинами. Соколівський кар’єр має просто верескливу славу — це найглибша водойма України, на якій навчаються українські фридрайвери.

Вимощені бруківкою шляхи

З популяризацією автомобільного транспорту з’явилася потреба массового будівництва автодоріг. Спершу автошляхи вимощували бруківкою. Перед Другою світовою війною на теренах Житомирщини функціонували бруковані автошосе Сквира-Попільня-Житомир, Коростень-Лугини-Олевськ, Овруч-Білокоровичі. Тоді вони розбудовувалися як стратегічні прикордонні логістичні артерії. Протягом 1930-тих років вздовж державного радянського кордону по землях Житомирщини будували авторокаду (дорога, побудована вздовж ймовірного чи актуального фронту) Ленінград-Одеса (“Рокада смерті”). Це був серйозний виклик для кам’янодобувної галузі країни і нашого краю: було необхідно достатньо ресурсів, аби відсипати шлях, спорудити мости через річки, забрукувати дорогу. Після нападу СРСР на Польщу 1939 року і окупації її східних територій рокада Ленінград-Одеса припинила бути актуальною, оскільки лінію кордону відсунули на захід.

Але на 1940 рік довжина автошляхів з твердим покриття лише на Житомирщині досягнула 2 тис. км.

Кам’яна “діалектика”

Коростишівський кар’єр почали розробляти у ІІ половині ХІХ століття. Однак у кінці ХХ століття кар’єр припиняє свою роботу, хоча підприємство не припинило свою діяльність. Досі Коростишів лишається наріжним каменем гранітообробки Житомирщини і України, та й по підприємствам міста видно, наскільки це поширене тут ремесло.

Лизниківське родовище у Володаро-Волинському районі відкрили 1898 року. Граніт рожевих і червоних відтінків вважають елітним на українському та світовому ринках. З 1990-тих успіхи кар’єру поступово згасали, однак потім кар’єр викупив новий власник. Вдихнуло життя у кар’єр геополітичні спортивні фактори — Євро-2012 та Олімпіада-2014. Для підготовки до змагань в Україні було необхідно величезна кількість щебеню для ремонту траси Львів-Харків. Перед олімпіадою в Сочі граніт відправляли ешелонами в Росію для будівництва і ремонту напередодні змагань.

Соколівський кар’єр почав функціонувати 1936 року біля Житомира. Однак на дні чаші збиралася вода, що підштовхнуло до його закриття у 1980-тих. Разом з тим, сама компанія на 2022 рік не припинила функціонування. Чаша кар’єру заповнилася водою, тож тут влітку людно.

Покостівський кар’єр почали досліджувати 1961 року. Його продукція — одна із найпопулярніших на українському ринку через найменш шкідливий клас радіоактивності. Покостівський граніт стабільного сірого кольору із білими вкрапленнями.

1967 і 1972 року розвідували гранітне родовище у с. Пекарщина на Черняхівщині. Пекарський камінь сіро-рожевого кольору. 

Застосування у знаменитих об’єктах

1899 року у Житомирі відкрили Пушкінську вулицю і пам’ятник письменнику на ній же. Пам’ятник Пушкіну виготовили із лизниківського граніту (Володарсько-волинський район).

Лабрадоритами із Житомирщини ще з часів Київської Руси оздоблювали храми. Наприклад, гробницю сина Володимира Мономаха князя Мстислава прикрасили древлянськими лабрадоритами.

Дрібнозернисті сірі, з блакитними відливом граніти, добуті з Крошнянського і Соколівського кар’єрів під Житомиром, використали для створення пам’ятника Ватутіну в Києві.

Підприємство у Кам’яному Броді Коростишівського району виготовила оздобу і колони для храму Спасителя в Москві (зруйнований 1931 року), Преображенського кафедрального собору в Житомирі, Собору святого Володимира в Києві, палацу Санто-Данато в Італії. Тут видобули моноліт для виготовлення пам’ятника письменнику Володимира Маяковському в Москві. В тому ж районі знайшли сірий граніт для оздоби цоколя будинку Верховної Ради України.

Лизниківський камінь архітектор Щусєв обрав для будівництва Мавзолею у Москві. Той самий лизниківський камінь після будівництва Мавзолею у радянському світі почали називати “лєнінським”. Для того ж Мавзолею 1930 року у Коростишівському кар’єрі вирубали моноліт чорного лабрадорита вагою 60 тон.

Топоніми

Кам’янодобувна промисловість лишала не тільки фізичний, а й топонімічний слід на мапі України. Житомирянам знайомі такі “міцні” назви, як Кам’янка (річка і село на ній).

На теренах нашого краю є населений пункт Кам’яний Брід, у Овруцькому районі можна знайти село Білокамінка, яка до 2008 року мала назву Білокам’янка. У Коростенському районі виросло селище міського типу Гранітне.

Біля Лизників у Володар-Волинському районі розкинулося село Червоногранітне — біля покладів червоного граніту.

Кам’яні породи почали добували здавна, адже у деяких регіонах корисні копалини виступали на поверхню землі чи на береги річок. Швидше за все ці копалини лишаться актуальними ще дуже довго. Техніка і способи розвідування та видобування розвиваються. Кам’янообробна промисловість Житомирщини — це важлива складова місцевої економіки та бренду краю. Ми дійсно можемо називати свій край “гранітним” і “кам’яним”.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.