В Олеговому місті, древлянському краї, праматері стародавньої професії бортників завжди багато туристів. Люди з’їжджаються звідусіль, щоб побачити чудову природу, побувати у незвичних місцях, скуштувати дикого меду та взяти із собою неймовірні емоції. Далі на zhytomyr-future.
Для зручності туристів, з метою надання їм інформації про історію Олевська, здійснення супроводу до визначних місць, пам’яток культури, природних заповідників та унікальних садиб створено комунальне підприємство “Туристично-інформаційний центр” Олевської міської ради по вул. Богдана Хмельницького, 4. Про це в інтерв’ю Укрінформу повідомила директор підприємства Анна Вжевінська.
Олевську є що показати, є чим поділитись з українськими та іноземними туристами.
Подорожуючи Олевщиною, зустрінете багато цікавого. Але про все за порядком.
Старовинна Свято-Миколаївська церква
На початку подорожі зверніть увагу на візитівку міста – пам’ятку архітектури України, збудований у 1596 році Свято-Миколаївський храм, який діє по сьогоднішній день. Знаходиться на центральній площі міста. Має форму хреста, краї прикрашені золотими банями. Звели храм за часів панування шляхтичів Немиричів. На той час він виконував ще й оборонну функцію, тому його стіни мають значну товщину – до двох метрів, а вгорі містяться вікна-бійниці.
Знадвору невелика, а всередині грандіозно простора церква із центральним куполом 18 метрів заввишки. Аж захоплює дух. Розписані стіни, мозаїчні ікони у нішах заворожують і переносять в духовно-багатий світ. Це справжня окраса міста. Тому оминути її – неприпустима помилка мандрівника.
Унікальний артефакт
Туристи зможуть на власні вуха почути, а, може, ще й побачити дивовижну знахідку 2020 року – човен-довбанку. Цей унікальний артефакт пролежав на дні річки Уборть декілька століть. Натрапили на знахідку місцеві жителі села Хочино ще у 2018 році, але підняти човен з мулу змогли лише у 20-му під час археологічної експедиції. Тепер човен знаходиться в Олевську, тимчасово у приміщенні колишньої ферми. Для нього готують спеціальний резервуар, щоб зберегти автентичність, та перемістять у музей. Аби завадити руйнуванню деревини, човен обробляють спеціальними засобами.
До поміщення в саркофаг та перевезення до музею, відвідувачам його не показуватимуть, щоб не створювати протягів та не шкодити деревині.
Краєзнавець Анатолій Шинкар припускає, що човну понад 200 років (детальний вік встановить експертиза). У цих краях він міг опинитися у зв’язку із прокладенням торгових річкових шляхів, що колись проходили по Уборті до Прип’яті, а далі вели до Києва. Древляни торгували хутром куниці, бобра, сушеною рибою.
Садиба Богомазова
В центрі міста на лівому березі річки погляд туриста спиняється на незвичній оку будові – садибі Богомазова. Російський чиновник звів цей будинок, перебуваючи на службі в лісовому господарстві Волинської губернії.
Тепер тут знаходиться районний військомат (Пушкінська, 7а).
Навколо садиби зберігся старовинний парк. Прекрасне місце для релаксу та відпочинку.
Але йдемо далі.
Скульптура Оленя
Чудове місце для фотосесії. Адже звідси відкривається пейзажна панорама прибережних верб, які купаються у позолоченій сонцем річковій воді. А зверху – безкрая блакить неба. Здається, у цьому місці воно завжди блакитне.
Скульптура Оленя встановлена як пам’ятний знак до 70-річчя Олевської Республіки.
Полісся, в зоні якого розташований Олевськ, в масштабах країни займає 19 відсотків від усієї її площі – 5 частину. Це тандем цивілізації та непроглядних лісів, де водяться різноманітні звірі, серед яких зустрічаються й олені. Тому “бетонний рогатий” – ще одна із багатьох візитівок міста.
Фото над Убортю
Окремо варто було б згадати про фотозони вздовж Уборті. У цих місцях вона напрочуд мальовнича, особливо в приміських селах Хмелівці, Сущанах, Юрово…
Прекрасно будь якої пори року!
Камінне село
Геологічний заказник в Рудні-Замисловецькій, неподалік Олевська. Розташоване вглиб лісу. Доїхати складно через розбиту важкою “бурштиновою” технікою дорогу. Але туристам, повірте, це додає драйву, розбурхує уяву. Потрапивши на місце розташування валунів, час зупиняється. Це відчуває кожен. Дихати стає легко. Повітря, наче прозоре. Якось неправдоподібно, спотворено бринять людські голоси. Слова, немов зависають в повітрі, видаючи аж надто “органні” звуки.
Найвідвідуваніше місце у “селі” – Камінь Бога.
Саме з цього місця почалась історія урочища.
За однією з давніх переказів, лісом йшов старець і зустрів жінку. Попросив у неї хліба, але вона відмовила, бо була вдовою і не мала що дати. Вказала на багату господу поблизу, мовляв, там дадуть. Старець пішов до будинку. Господар виніс йому цілий буханець. Коли старець, присівши, хотів почати обідню трапезу, виявилось, що то не хліб, а камінь у формі хліба.
той самий буханець хліба
Диявол з боку спостерігав і радів. Тоді старець, розсердившись, перетворив усе село на камінне. Диявол намагався завадити і зчинилась битва добра і зла на великому валуні серед густого лісу. Довго вона тривала, але врешті Бог переміг. Скинув Диявола у прірву. А камінь, де точилася битва, розколовся навпіл: більша частина – добро, менша – зло.
На більшій половині валуна, кажуть, Бог залишив свої сліди.
Від цієї легенди місцеві назвали урочище “Камінним селом”.
Люди вірять: той, хто зможе протиснутись в розломі на іншу сторону, очистить себе від гріхів, омолодиться та набереться сил. Не всім це вдається, бо є ризик застрягнути, але знаходяться сміливці і долають цей нелегкий шлях.
Більш прозаїчні версії говорять про те, що унікальна кам’яна місцевість виникла в результаті сходження льодовика, який приніс ці камені десь зі Скандинавії. Інші говорять, що це залишки тутешніх гір – виходи на поверхню українського кристалічного щита (тягнеться від Рівного до Азовського моря).
Та як би там не було, енергетика тут дивовижна. “Камінне село” допомагає відчути себе титанично сильним і здоровим.
На цьому подорож Олевщиною не закінчується. Цей древлянський край має ще безліч цікавих місць, незчисленну кількість таємниць, про які не писати, які бачити і відчувати треба.
