Не дивлячись на те, що багато іноземців знають про Житомир, як місто біля Бердичева, чи шкарпетковий рай, або, що ми не випускаємо пломбір із рук, наше місто має багату історію. Деякі вулиці і провулки ми знаємо достеменно. Багато з них носять прізвища великих діячів культури і мистецтв, ветеранів війни, спортсменів і багатьох інших відомих людей. Проте, є одна, яку знають не лише Житомиряни, а й багато гостей з області та інших міст України – це вулиця Хлібна. Далі на zhytomyr-future.
Скоріше за все, важко знайти житомирянина, який хоч раз не крокував цією вулицею. Хтось в пошуках необхідного товару, хтось йшов зупинку громадського транспорту,а дехто шукаючи живу рибу, хоча «Ляща», український чоловік може отримати і вдома. Повернемося назад до вулиці.
Навряд чи назва цієї вулиці запозичена у якоїсь персони. Для великого відсотку мешканців області ця вулиця дає змогу заробити крихту хліба. Саме тут простий люд, який не може дозволити собі щороку відпочивати на островах і відчути на собі всі радощі all inclusive, продає все, що має. Починаючи від дарунків свого угіддя, до того, що багато років припадало пилом на горищі. Від петрушки до пари дитячого взуття, де лівий – 35-го, я правий – 36-го розміру. Але мало хто цікавився питанням про те, як виникла ця вулиця.
Вулиця Хлібна. Історичні факти
Вулиця Хлібна простяглася на кілометр з хвостиком, але її епіцентр припадає на проміжок між вулицями Гоголівська та Київська. Саме тут знаходиться її серце. Обабіч вулиці на перших поверхах будинків знаходяться магазини різного калібру.
До своєї сучасної назви вулиця Хлібна встигла приміряти кілька інших імен, таких як: Тверська (до речі, це перша назва вулиці), Тамбовська, Орловська, тощо. Проте нинішня назва закріпилася за нею в середині 20 століття. І саме тут на початку вулиці виник Хлібний (Житній ринок), де кожен охочий міг придбати собі буханець свіжого хлібу. От саме з тих часів ця назва «Хлібна» невід’ємно прив’язалася до своєї господині.
У деяких джерелах, мається інформація, що цю вулицю невдало перейменовували у вулицю імені Григорія Сковороди.
Музей Космонавтики
У 1937 році, вулиця носила назву «імені Максима Горького». Проте мотивацій для цього не багато, адже жодного разу письменник у Житомир не приїздив, і в жодному своєму творі про наше місто не згадував. Але все ж часткове відношення до вулиці пан Горький мав. Адже, в 1909 році на цій вулиці жив письменник Олександр Купрін, який для вищезгаданої персони був як «кістка в горлі», як «погана свекруха для невістки». Відомо, що Горький називав частенько Купріна «Хуліганом».
8 травня 1930 року вулиця отримала назву, яку навряд чи було б легко виговорити пасажирам таксі, сідаючи в автівку – «вулиця імені Десятиріччя Комітетів Незаможних Селян». Але ця назва проіснувала аж цілих 24 години з хвостиком.
Це ще далеко не всі історичні постаті, і події, які тим чи іншим чином пов’язані з історією вулиці Хлібної, але суттєво на неї не впливають.
Не лише ця вулиця, а багато інших в нашому місті мають свою історію. Різноманітну і різнобарвну. Але чомусь є таке відчуття, що багато років тому назад тут збирався робочий люд, на підводах з кіньми, в обшарпаних вбраннях, і з різних куточків лунали вигуки з запрошеннями придбати продукцію саме у них. Одним словом, чомусь в уяві виникають картинки із фільму Єжи Гоффмана «Знахар». Все сіре і одноманітне. Але не дивлячись на це, якщо б була така змога, відправитися в минуле, і побачити старий Житомир, вулиця Хлібна – це саме те місце де б кожен із радістю погуляв. Впевнені, що багато з того, що б ми там побачив, живе і до сьогодні. Ота яма біля пішохідного переходу, чи червоні цокольні поверхи, де зрідка можна прочитати написане олівцем , щось на кшталт «тут був Гріша і Юля», де в слові «Юля» три помилки, отой зелений паркан, де зараз стоїть намет з інструментами. Все це, ми впевнені, знайшли б і тоді. І якщо вже бути прискіпливим до всього, то запах який стояв би на вулиці, це був би запах випічки в перемішку з запахом пилу , який летів би з-під копит коней, і підвод, які його піднімали вгору.
Сучасна “Хлібна”
Навряд чи, прогулюючись вулицею Хлібною в пошуках якогось товару, наприклад, рибацького крючка, чи відра зерна, або, можливо ковдри, багато хто цікавився історією цієї вулиці. І на те є виправдання. В часи Інстаграму і Тік Току все більше людей намагається зробити якомога якісніший контент. І відео на фоні куща смородини куди цікавіше, ніж розповідь про історію власного міста. За комп’ютерами майбутнє. І, напевно, по-іншому не буде. Але без минулого немає майбутнього.
