Територіально Житомир можна поділити на кілька районів, які розбудовувалися у різні часи, втім, кожен з них має свою неповторну історію. Більш детально розповість Житомир Майбутнього.
Богунія
Назва мікрорайону виникла завдяки розташуванню на цій території 130-го Богунського стрілецького полку. У 1923 році населення Богунії становило 622 особи.
Богунія бере свій початок з поселення Врангельгоф, яке розташовувалося на території Житомирського повіту, на землях, які належали баронесі Анні фон Врангель, дружині віце-губернатора Людвіга фон Врангеля. У 1850 році хутір продали Геновефі Даховській.
Шосейну дорогу крізь Врангелівку проклали у другій половині XIX ст, тоді ж і спорудили дерев’яний міст через Кам’янку. Згідно даних, викладених у архівних документах, у цьому населеному пункті вбивства та пограбування були не рідкістю, причому переважна кількість з них здійснювалася у нічний час. Проте після того, як у 1890-х роках у Врангелівці з’явилися кам’яні казарми для 125-го піхотного Курського полку, криміногенна ситуація змінилася, і правопорушень стало менше. На території казарм розмістили й православну капличку, а також побудували дзвіницю з куполом. Капличка була освячена у 1894 році. У 1905 році замість дерев’яного мосту споруджено залізобетонний.
Протягом 1914 року на хуторі дислокувався 20-й піхотний Галицький полк, а 1921 року казарми зайняв 130-й Богунський стрілецький полк. 1922 року Врангелівку було перейменовано на Богунський хутір.
1923 року Богунський хутір долучився до новоствореної Богунської сільської ради та розміщувався за 22 версти від районного центру.
У 1930 році хутір, який перебував у складі Богунської сільської ради, почав підпорядковуватися Житомирській міській раді, відповідно до постанови про ліквідацію округ.
1934 року хутір було приєднано до міської мережі Житомира
1935 року на території мікрорайону Богунія розпочала свою роботу панчішна фабрика, завдяки чому його неформально почали називати “чулочка”. У 1941 році окупаційні німецькі війська організували табір для радянських військовополонених на території Богунських казарм. 1946 року у казармах розміщувалася школа стрільби для офіцерів, а у 1947 році тут було засновано Житомирське Червонопрапорне зенітно-артилерійське училище, яке згодом було перейменовано у Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова.
У 1973 році в Житомирі було сформовано Богунський адміністративний район.
Польова (мікрорайон “Східний”)
Цей мікрорайон Житомира має таку назву через те, що знаходиться у східній частині міста, а якщо більш детально, то на його околицях. Втім, місцеві мешканці звикли називати цей мікрорайон топонімом “Польова”.
У кінці XIX століття на цій території дислокувався табір військових, потрапити до якого можна було вулицею Табірною.
У радянський період на території мікрорайону Східний розташовувалися поля для дослідів, які проводив інститут сільського господарства, тому походження назви вулиці мікрорайону та самого мікрорайону очевидне.
Найактивніша розбудова мікрорайону розпочинається у 1960-х-1980-х роках. 1973 року вулиця Польова отримала нову назву та була названа іменем героя Радянського союзу та Югославії, командира військ авіаційної дивізії, Андрія Ничипоровича Вітрука.
У 1981 році запрацювала тролейбусна мережа до мікрорайону.
1982 року майдан у мікрорайоні Східний було названо іменем 60-річчя СРСР. У кінці 1980-х років було споруджено кінотеатр «Космос» на майдані та побудовано фонтан “Космонавт”.
1993 року майдан ім. 60-річчя СРСР перейменували на майдан Польовий.
Корбутівка
Історія виникнення Корбутівки починається з хутора родини Пантелеймона Корбута, який розташовувався біля Житомира. Перші згадки про місцевість датуються кінцем XVIII століття.
У 1867 році хутір налічував 6 дворів, у яких проживало 14 кріпаків, а вже у 1906 році кількість дворів зросла до 18, а кількість населення – до 93.
У кінці XIX століття неподалік хутора Корбутівка розташувалося кладовище, на якому ховали померлих від інфекційних хвороб та яке мало назву “чумне”.
Згідно з мапою від 1915 року, хутір Корбутівка розташовувався на території вулиць Андріївська (Чуднівська) з півночі, річки Тетерів на півдні, провулку 1-го Корбутовського на хуторі Стара Рудня на сході, провулку Шпаковського ( вул. Шпаковська) на хуторі Шпаковського із заходу.
Із 1923 року Корбутівку припиняють вважати окремим населеним пунктом
У цей час відбувається активна забудова території мікрорайону.
У 1960-х роках на території мікрорайону розташовується загальнотехнічний факультет КПІ, тоді ж було засновано Житомирський технікум радянської торгівлі. Над річкою Тетерів на Корбутівці було створено гідропарк та парк Вічної Слави.
На Корбутівці розташовано державний університет «Житомирська політехніка», «Житомирський базовий фармацевтичний коледж», «Житомирський торговельно-економічний коледж», загальноосвітню школу № 32. У цьому мікрорайоні знаходиться спортивний комплекс «Динамо» та амбулаторія загальної практики сімейної медицини № 11.На території цвинтаря побудовано козацьку церкву святого Юрія Переможця ПЦУ.
Найбільша вулиця мікрорайону Корбутівка – Чуднівська.
Хмільники
Цей мікрорайон іноді помилково називають “Маликова” у зв’язку із назвою вулиці, яка розташована на його території. Втім, його історична назва – Сурина Гора, яка походить від назви пагорбу, на території якого у XIX столітті розташовувався маєток магнатів Суриних. Колишня садиба їхніх нащадків розташовується у провулку Червоному, також у саду споруджена скульптура Діви Марії, яка нагадує про доньку власника, яка померла внаслідок укусу змії.
На території мікрорайону Хмільники розташовано вулиця Новопівнічна, яка отримала цю назву у 1958 році, а також вулиця Маликова, майдан Зарембського та Польський бульвар. Ще на початку XIX століття почалася забудова від вулиці Перемоги та була продовженням Північної вулиці.
Втім, формування вулиці Маликова почалося на початку 1980-х років, 1988 року вона була так названа на честь командира Житомирського партизанського з’єднання Степана Федоровича Маликова. Будівництво житлового масиву на території майдану Зарембського та бульвару Польського розпочалося на початку 1990-х років. Майдан було названо на честь уродженця Житомира композитора Юліуша Зарембського.
Крошня
Цей розташований на півночі від історичної частини Житомира житловий масив до 1971 року перебував у статусі селища міського типу.
Вперше про Крошню згадано у третій книзі записів «Литовської метрики» від 1440-1498 років.
Історичні дані свідчать, що люди на цій території проживали давно. Зокрема, протягом 1982-2008 років на берегах річки Крошенка було розкопано поселення, які належать до скіфського періоду ранньої залізної доби, тобто, VIII—III століття до н. е., а також XII—XIII століття.
У 1596 році польський король Олександр віддав село Крошня у власність зем’янина Івашка Воронича. Згодом цю територія переходить у спадок його онука Грицька Ворони.
У 1540 році про територію Крошні йдеться у скарзі зе’мян Житомирського повіту на старосту села, який заборонив полювання на дичину на її околицях.
У 1552 році кількість мешканців Крошні сягнула 7 осіб.
1552 року населення Крошні становило 7 осіб.
У 1870-х роках у зв’язку з масовою міграцією чеського населення та їхніми поселеннями була утворена Крошня-Чеська, натомість Крошня отримала назву Крошня-Українська.
1860 року Крошня перебувала у власності родини Кулишевських. Приблизно у 1874 році біля села розташувалися чехи-колоністи, основною діяльністю яких було хмелярство. З часом вони заснували школу у орендованій будівлі. Так, чесько-православна церковно-парафіяльна школа була заснована у 1889 році, при цьому освітньому закладі було освячено церкву святих В’ячеслава та Людмили.
Протягом 1907-1908 років у селі Крошня спорудили костел святого Вацлава. Православна церква на цій території з’явилася на початку XX століття, а саме у 1912 році, а неподалік побудували будівлю, призначену для розміщення там церковно-парафіяльної школи.
У 1912 році в селі Крошня було відкрито завод з виробництва пива Волинь, на його території було побудовано трактир. Також у селі працювало 6 бакалійних та одна ковбасна ятка.
1923 року на території Крошні-Української розташовувалося 118 дворів, у яких проживало 880 мешканців, а на території Крошні-Чеської перебувало 340 дворів із 1733 мешканцями.
1928 року було відкрито професійну школу садово-городнього спрямування, яка розташовувалася на території пивзаводу. 1930 року вона змінила локацію та стала називатися Крошенський садово-городній технікум.
У середині XX століття на північ від Крошні-Української було утворено населений пункт, який назвали Нова Крошня.
У 1946 році Крошню-Українську було перейменовано на Крошню, а Крошня-Чеська отримала назву Крошня-Друга. А вже у 1958 році усі три Крошні було об’єднано в один населений пункт. 1971 року селище міського типу Крошня було приєднано до Житомира.
Мальованка
Мікрорайон розташований у західній частині міста, в межах вулиць Троянівська, Героїв Пожежників та Каховська, на правому березі річки Кам’янка. Походження топоніму Мальованка невідоме, проте існують кілька версій: перша пов’язана із мальовничими берегами Кам’янки, інша – від мальованих вивісок.
У 1878 та 1886 роках на території Мальованки було розкопано кургани, які належать до поховань 2 пол. X—XIII століть. У результаті розкопок також було знайдено фрагменти посуду, персні, скляні та срібні намистини. Загалом було виявлено близько 300 могильних насипів загальною площею 14 га.
1983 року на території Мальованки археолог Олександр Тарабукін виявив поселення, які відносяться до бронзової та ранньозалізної доби й часів пізнього середньовіччя.
Невеликі хутори у західній частині Житомира почали будувати на початку XIX століття, зокрема, це були поселення Бариша, Лєвандовського, Геперта, Рачинського. Активне заселення Мальованки відбувається протягом другої половини XIX століття.
1895 року на території Мальованки, а саме на вулиці Ровенській, починає діяти шкіряний завод, який знаходився у власності Іойна Рабіновича та Бера Бравера. Це підприємство займалося виготовленням підошов та різноманітних заготовок для виробництва чобіт. Станом на 1906 рік на заводі працювало 67 чоловік. У радянські часи було організовано артіль на базі заводу, яка шила взуття для дому. Виготовлення взуття на щодень на заводі починається у 1936 році.
На межі вулиць Ровенської (Героїв Пожежників), Радзивілівської (Радивілівська), Троянівської та Старокостянтинівської (Святого Йоана Павла II) було споруджено майдан, де організовувались ярмарки, тож ця територія почала називатися Ярмарково-Мальованською. У 1920-х роках тут проводили демонстрації, а 1925 року він отримав назву майдан Декабристів. На території майдану було побудовано школу та стадіон.
1905 року неподалік майдану на Мальованці було побудовано дерев’яну церкву, при ній діяла двокласна церковно-парафіяльна школа. Втім, у 1930-х роках церкву зруйнували.
Поруч з майданом була розташована пожежна частина, приміщення якої було знищено через пожежу у 1909 році та побудовано нове.
На території Мальованки 1997 року було збудовано римо-католицьку каплицю Божого Милосердя. 2013 року відбулося освячення фундаменту новозбудованого костелу, 2016 року встановлено камінь, який було привезено з Голгофи.
Смолянка
Із 1960-х років ця територія характеризується як район Житомира. Смолянка розташована неподалік річки Тетерів, на півдні міста. Має таку назву через те, що тут займалися смолокурінням, адже це заняття було притаманне мешканцям розташованих поблизу лісів територій.
Активна розбудова місцевість розпочинається у 1850-х роках, адже тоді Міською думою було виділено землі для будівництва жител для відставних солдат, які належали до так званої інвалідної команди. У районі Смолянка розташоване військове кладовище, через цю територію пролягає тролейбусна мережа.
Путятинка
Ця місцевість розташовується на південний схід від центру Житомира, має таку назву у зв’язку із притокою ріки Тетерів, річкою Малою Путятинкою. Межує на півночі з Левківкою, на сході – з мікрорайоном Східний, на південному сході – зі Смолянкою, на півдні – з районом Музична фабрика, з Старим Містом на заході.
Путятинка мала у своєму складі хутори Сейферта, Кашперівка, Кундіч (Левківка), а також землеволодіння, які перебували у приватній власності, так і як церков.
На території Путятинки влаштовували ярмарки
У ХІХ ст. на заході районі розташовувалися продовольчі склади, пізніше на цій території виникла Базарна площа (Путятинський майдан), де в основному влаштовували ярмарки.
Протягом 1958-1974 років на вулицях Святослава Ріхтера та Льва Толстого курсував трамвай.
З 1958 по 1974 роки вулицями Святослава Ріхтера та Льва Толстого відбувався трамвайний рух.
На Путятинці переважає забудова, яка відноситься до післявоєнного періоду. Так, на частині Базарної площі (Путятинського майдану) було споруджено переважно двоповерхові житлові будинки, також було побудовано кінотеатр “Першотравневий”. Житлові будинки споруджують і на сході Путятинки між Табірним провулком та вулицею 1-го Травня (Святослава Ріхтера). Вулиця 1-го Травня простяглася до річки Мала Путятинка та з’єдналася з мікрорайоном Східний.
Кінець 1970-х ознаменувався розбудовою мікрорайону між такими вулицями: Гагаріна, Івана Мазепи, провулками 1-й та 3-й Госпітальний. Було споруджено дитячий садок №70. У кінці 70-х років – початку 80-х років починається будівництво панельних багатоповерхівок на вулицях Святослава Ріхтера, Гагаріна, Льва Толстого. 1986 року було побудовано багатоповерхівки на перехресті вулиць Мануїльського (Івана Мазепи) та Гагаріна У середині 1990-х років у районі Путятинка було споруджено найвищий у місті житловий будинок на 16 поверхів та висотою 58 метрів.
